АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН У ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ :

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СОКОЛЕНКО ОЛЬГА ЛЕОНІДІВНА

УДК: 342.951

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ
ГРОМАДЯН У ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
Авер’янов Вадим Борисович,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України;
Комзюк Анатолій Трохимович,
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП .......................................................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН У ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ......................................................…17
1.1 Права громадян як об’єкт адміністративно-правового захисту................... 17
1.2 Захист прав громадян як ознака та основна функція правової держави.... 37
1.3 Сутність адміністративно-правових засад захисту прав громадян.............. 57
1.4 Поняття, значення та система адміністративно-правових засобів захисту прав громадян................................................................................................................. 81
1.5 Поняття і напрямки правоохоронної діяльності та її вплив на реалізацію прав громадян.............................................................................................................. 105
Висновки до розділу 1............................................................................................................138

РОЗДІЛ 2 ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ, ЇХ СУТНІСТЬ ТА СИСТЕМА ……142
2.1 Теоретичні підходи до визначення поняття та змісту інституту правоохоронних органів......................................................................................... 142
2.2 Система та види правоохоронних органів.......................................................... 167
2.3 Перспективи розвитку системи та діяльності правоохоронних органів.. 196
Висновки до розділу 2............................................................................................................ 214

РОЗДІЛ 3 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН У ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ..........................217
3.1 Контроль та нагляд за діяльністю правоохоронних органів та дотриманням в ній прав громадян......................................................................... 217
3.2 Право на оскарження як засіб захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів........................................................................................ . 240
Висновки до розділу 3............................................................................................................ 261

РОЗДІЛ 4 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН У ДІЯЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ....................................................................................................................................263
4.1 Захист прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду.............................................................................................................................263
4.2 Адміністративно-правове забезпечення захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури.............................................................................. 278
4.3 Захист прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів............................................................................................................................. 298
4.4 Особливості захисту прав громадян у діяльності громадських об’єднань, які виконують правоохоронні функції................................................................. 319
Висновки до розділу 4............................................................................................................ 338

РОЗДІЛ 5 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД ЗАХИСТУ ПРАВ ГРОМАДЯН У ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ....................................................................................................................................342
5.1 Зарубіжний досвід захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів та можливості його використання в Україні......................................342
5.2 Розвиток адміністративно-правових засобів захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.......................................................................364
Висновки до розділу 5.............................................................................................................382

ВИСНОВКИ................................................................................................................................384

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................................395

ВСТУП

Захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина становить основну функцію сучасної демократичної соціальної правової держави, що забезпечується усім державним апаратом із залученням інститутів громадянського суспільства в усіх сферах суспільних відносин. Спеціально уповноваженими органами державної влади, які професійно і на постійній основі здійснюють охорону й захист основ конституційного ладу, у тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, законності та правопорядку, є правоохоронні органи. При цьому широкий характер повноважень правоохоронних органів і складність їх реалізації, постійна пов’язаність з обмеженням прав громадян вимагають формування адекватних адміністративно-правових засад, які б визначали сутність та місце захисту цих прав у діяльності зазначених органів, правовий механізм його практичного здійснення.
Зазначеним, а також постійним розвитком суспільних відносин, розширенням сфери та урізноманітненням способів порушення прав громадян обумовлена необхідність безперервного розвитку адміністративно-правових засад та практики захисту цих прав у діяльності правоохоронних органів. Проте нормативно-правове забезпечення захисту прав громадян та інституту правоохоронних органів в Україні наразі залишається досить неоднозначним, фрагментарним і неузгодженим, а процес його формування має здебільшого безсистемний і непослідовний характер, стосуючись переважно лише окремих аспектів організації захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів, без урахування потреб правоохоронної практики, міжнародних стандартів і досвіду зарубіжних країн. Так, на сьогодні остаточно не дістали належного законодавчого врегулювання система правоохоронних органів, питання застосування засобів профілактики правопорушень та державного примусу, а також механізми адміністративного оскарження, контролю та нагляду за дотриманням прав громадян у діяльності правоохоронних органів.
Зазначені недоліки адміністративно-правового забезпечення захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів, як правило, матимуть відповідний наслідок – негативну тенденцію щодо збільшення показників вчинення правопорушень працівниками самих правоохоронних органів. Зокрема, згідно із статистичними даними МВС України, зберігається постійний щорічний приріст службової злочинності працівників органів внутрішніх справ, що перешкоджає ефективному захисту прав громадян у їх діяльності. Порівняно високою є й кількість звернень громадян до правоохоронних органів, що є одним із важливих засобів захисту їх прав. Так, лише протягом 2012 року до Міністерства внутрішніх справ України надійшло 773,9 тис. звернень громадян, переважна більшість яких стосувалась саме випадків порушень прав громадян у зв’язку з вчиненням злочинів (7573 звернення громадян), неналежним розслідуванням кримінальних справ (3497), неправомірними діями працівників міліції (2275), зловживанням службовим становищем посадовими особами (1099) тощо. Однак, незважаючи на значний обсяг звернень громадян, що надійшли до органів внутрішніх справ, із їх загальної кількості було розглянуто та позитивно вирішено лише 387,1 тис.
Загальні питання правового захисту прав громадян, у тому числі в діяльності правоохоронних органів України та зарубіжних країн у тих чи інших аспектах досліджували В. Б. Авер’янов, С. М. Алфьоров, О. Ф. Андрійко, І. В. Арістова, Г. В. Атаманчук, В. Г. Афанасьєв, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, І. Л. Бачило, В. М. Бевзенко, К. С. Бєльський, Ю. П. Битяк, І. В. Бондаренко, І. Л. Бородін, В. М. Гаращук, О. П. Гетьманець, І. П. Голосніченко, Й. І. Горінецький, С. М. Гусаров, С. Ф. Денисюк, В. М. Дубінчак, В. О. Заросило, І. В. Зозуля, В. В. Зуй, М. Ю. Івчук, Р. А. Калюжний, Д. П. Калаянов, О. М. Капля, С. В. Ківалов, В. В. Ковальська, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, В. В. Конопльов, Т. В. Корнякова, В. В. Конопльов, О. В. Кузьменко, Т. М. Кравцова, М. В. Косюта, Є. Б. Кубко, А. М. Куліш, А. М. Кучук, Б. М. Лазарєв, К. Б. Левченко, Д. М. Лук’янець, Н. П. Матюхіна, Р. С. Мельник, О. І. Миколенко, О. М. Музичук, В. Я. Настюк, О. В. Негодченко, О. П. Орлюк, В. П. Пєтков, Є. М. Попович, Д. В. Приймаченко, А. Й. Присяжнюк, О. П. Рябченко, А. О. Селіванов, В. О. Січкар, О. Ю. Синявська, Ю. М. Старилов, Ю. О. Тихомиров, М. М. Тищенко, О. В. Тюріна, В. Г. Фатхутдінов, Д. П. Цвігун, В. В. Шемчук, Ю. С. Шемшученко, Х. П. Ярмакі, В. С. Яценко та ін. Згадані та інші вчені зробили вагомий внесок у визначення сутності та особливостей правового регулювання захисту прав громадян в діяльності державних органів. Разом з тим аналіз існуючих наукових праць з проблем захисту прав громадян та організації діяльності правоохоронних органів свідчить про відсутність єдиного комплексного підходу до розуміння правової природи, сутності, місця й значення адміністративно-правового захисту прав громадян у діяльності саме цих органів. Існуючі дослідження стосуються переважно лише окремих аспектів захисту прав громадян, інституту правоохоронних органів або правозахисної діяльності, у той же час залишаючи поза полем наукового пошуку саме адміністративно-правовий механізм захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів України, пізнання та вирішення проблем якого залишається епізодичним і неповним.
Таким чином, необхідність захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів в Україні, недостатня розробленість теоретичних положень щодо його організації та здійснення, недосконалість його нормативно-правового регулювання й обумовлюють актуальність глибокого і всебічного наукового дослідження адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 pp., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р., п. 1 Додатку 9, п. 67 Додатку 13, п. 18 Додатку 17 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України № 347 від 29 липня 2010 р., п.п. 2.3, 9.1, 13.7 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2010 р. (протокол № 10).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити сутність адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів, а також пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:
 уточнити розуміння прав громадян як об’єкта адміністративно-правового захисту;
 охарактеризувати захист прав громадян як ознаку та основну функцію правової держави;
 визначити особливості нормативно-правових засад, поняття, значення та систему адміністративно-правових засобів захисту прав громадян;
 сформулювати поняття, визначити напрямки правоохоронної діяльності та її впливу на реалізацію прав громадян;
 уточнити поняття та зміст інституту правоохоронних органів, їх систему і види;
 обґрунтувати перспективні напрямки розвитку системи та діяльності правоохоронних органів;
 встановити сутність контролю та нагляду за діяльністю правоохоронних органів та дотриманням в ній прав громадян;
 охарактеризувати право на оскарження як засіб захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів;
 визначити засади захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду;
 охарактеризувати адміністративно-правове забезпечення захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури;
 з’ясувати специфіку захисту прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів;
 окреслити особливості захисту прав громадян у діяльності громадських об’єднань, які виконують правоохоронні функції;
 вивчити зарубіжний досвід захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів та визначити можливості його використання в Україні;
 підготувати пропозиції та рекомендації щодо розвитку і удосконалення адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.
Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового пізнання. В основу дослідження покладений філософський метод діалектики, що полягає у дослідженні єдності та взаємодії суспільних явищ. Для вирішення поставлених завдань дослідження використано такі методи пізнання: формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, системно-структурний та інші методи пізнання процесів і явищ.
З використанням логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, зокрема вдосконалено розуміння таких категорій як «засоби захисту прав громадян», «правоохоронна система», «правоохоронний орган», «контроль і нагляд за діяльністю правоохоронних органів», «право на оскарження» та інші (розділи 1–3).
Із застосуванням системно-структурного методу було розкрито сутність та зміст системи адміністративно-правових засобів захисту прав громадян (підрозділ 1.4); охарактеризовано систему правоохоронних органів (підрозділ 2.2); розкриті перспективи розвитку системи та діяльності правоохоронних органів (підрозділ 2.3); визначені особливості адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду, органів прокуратури та мілітаризованих правоохоронних органів (підрозділи 4.1, 4.2, 4.3).
Формально-юридичний метод застосовано для аналізу нормативно-правових засад організації контролю та нагляду за діяльністю правоохоронних органів, адміністративного оскарження їх рішень та діянь, особливостей захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів і об’єднань громадян, які виконують правоохоронні функції (підрозділи 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4), що в комплексі з методом логічного аналізу сприяло визначенню напрямків розвитку адміністративно-правових засобів захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів (підрозділ 5.2). Порівняльно-правовий та історико-правовий методи використано для встановлення сутності прав громадян як об’єкта адміністративно-правового захисту прав громадян як ознаки та основної функції правової держави (підрозділи 1.1, 1.2); з’ясування тенденцій розвитку адміністративно-правових засад захисту прав громадян (підрозділ 1.3); визначення поняття та змісту інституту правоохоронних органів (підрозділ 2.1); уточнення та характеристики захисту прав громадян у діяльності об’єднань громадян, які виконують правоохоронні функції, і зарубіжного досвіду захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів (підрозділи 4.4, 5.1).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних дослідників. Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, а також проекти нормативних актів, що визначають правові засади захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів. У ході дисертаційного дослідження було використано також законодавство деяких зарубіжних країн, досвід яких щодо правового регулювання та організації захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів може бути впроваджено в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дисертації становлять узагальнення практики правозахисної діяльності та реформування правоохоронних органів, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права, дослідити проблеми адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових концептуальних наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
 запропоновано визначення адміністративно-правових засобів захисту прав громадян як правових явищ, діянь і заходів, що відповідно до адміністративного законодавства зумовлюють і забезпечують владно-розпорядчий вплив на організацію та реалізацію захисту прав громадян в Україні;
 визначено основні напрямки реформування системи та діяльності правоохоронних органів шляхом оновлення адміністративно-правових засад їх діяльності, врахування висновків і рекомендацій міжнародних організацій, посилення контролю у сфері діяльності правоохоронних органів, встановлення партнерських відносин правоохоронних органів і громадськості;
 сформульовано і обґрунтовано шляхи удосконалення адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів України, що передбачають пріоритетне спрямування правозахисної діяльності на загальне, спеціальне та індивідуальне запобігання порушенням прав громадян, усунення їх причин і умов, розширення допоміжних засобів профілактичної роботи;
 доведено необхідність комплексного розвитку адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів шляхом: а) затвердження Концепції і Державної цільової програми розвитку організації та діяльності системи правоохоронних органів України, Концепції розвитку системи захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в Україні; б) прийняття законів України «Про систему правоохоронних органів», «Про профілактику правопорушень», «Про заходи адміністративного примусу», «Про участь громадян у правоохоронній діяльності», Адміністративно-процедурного кодексу України; в) внесення змін до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» та інших актів законодавства з питань правоохоронної діяльності; г) оновлення підзаконного відомчого нормативно-правового регулювання;
удосконалено:
 розуміння об’єкта адміністративно-правового захисту, який утворюють безпосередньо зумовлені позитивним та/або природним правом права, свободи і законні інтереси, належні громадянам України, іноземцям і особам без громадянства, як базовий елемент їхнього правового статусу, що забезпечений відповідними гарантіями з боку держави;
 визначення поняття та напрямків правоохоронної діяльності, що полягають у запобіганні правопорушенням, їх виявленні, припиненні, розкритті та розслідуванні, притягненні до юридичної відповідальності правопорушників, виконанні заходів юридичної відповідальності;
 з’ясування сутності контролю та нагляду за діяльністю правоохоронних органів, що полягає у перманентному здійсненні уповноваженими компетентними суб’єктами перевірки стану дотримання прав громадян в діяльності правоохоронних органів з метою запобігання порушенням, їх виявлення та усунення шляхом зміни та скасування актів і рішень правоохоронних органів, притягнення винних до юридичної відповідальності (при контролі) або ж забезпечення усунення порушень самим порушником чи іншими компетентними органами без прямого втручання у діяльність піднаглядного об’єкта (при нагляді);
 розуміння системи правоохоронних органів як відносно самостійного утворення, яке становить цілісна, ієрархічна, структурована сукупність взаємообумовлених і взаємодіючих органів, сформована за функціональним критерієм для спільного професійного здійснення правоохоронної діяльності;
 характеристику захисту прав громадян як одного із центральних завдань громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, що реалізується за усіма напрямками їх діяльності і виражається головним чином у запобіганні протиправним посяганням (та їх загрозам) на життя, здоров’я, права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, а також їх припиненні та усуненні;
набули подальшого розвитку:
 визначення функції правової держави щодо захисту прав громадян як системи заходів із запобігання порушенням цих прав, контролю та нагляду за їх дотриманням, підтвердження чи відновлення оскаржуваних чи порушених прав, забезпечення юридичної відповідальності правопорушників й усунення інших негативних соціальних наслідків порушень прав громадян, що реалізуються організаційними та правовими засобами відповідно до засад верховенства права органами публічної влади, громадськими об’єднаннями й громадянами з метою забезпечення реальності прав громадян;
 характеристика особливостей адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян, якими є державно-владний характер, імперативно-диспозитивний метод, поєднання організаційно-розпорядчих та реординаційних відносин, нормативний та індивідуально-правовий характер, спрямування як на організацію, так і на практичну реалізацію захисту прав громадян в Україні;
 розуміння поняття та значення права на оскарження як гарантованої Конституцією та законами України можливості громадянина заявляти компетентним органам у встановленому порядку обов’язкові для розгляду скарги на рішення та дії правоохоронних органів із вимогами щодо запобігання порушенням прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, їх припинення та усунення;
 з’ясування сутності органів контролю та адміністративного нагляду, контрольно-наглядова діяльність яких має державну природу, забезпечена державним примусом й спрямована не тільки на забезпечення законності і дисципліни у державному управління, але й конкретно на охорону та захист прав громадян;
 характеристика специфіки захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури, який здійснюється не лише в порядку розгляду звернень про порушення прав громадян, але й за власною ініціативою; спрямований на захист прав конкретних громадян і невизначеного кола осіб; є безоплатним, доступним і оперативним; має різноплановий характер; не протистоїть судовій формі захисту, а доповнює її;
 обґрунтування напрямків захисту прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів, що забезпечують загальне, спеціальне та індивідуальне запобігання порушенням прав громадян, їх припинення та усунення, поновлення цих прав та відшкодування завданих збитків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
 у науково-дослідній сфері – основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів;
 у правотворчості – сформульовані в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані для удосконалення чинних і розробки проектів законодавчих та підзаконних актів, що сприятиме поліпшенню правового регулювання захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів;
 у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність здійснення захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність Прокуратури Шевченківського району м. Києва від 17.09.2012 р. та ГУМВС України в Дніпропетровській області від 11.09.2012 р.);
 у навчальному процесі – матеріали дисертації знайдуть застосування при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» та «Управління в ОВС»; вони вже використовуються у ході проведення занять із зазначених дисциплін в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара та Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара від 05.09.2012 р. та Харківського національного університету внутрішніх справ від 15.10.2012 р.).
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права; всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень автора. Нові наукові результати дисертації отримані дисертантом особисто. У співавторстві опубліковано монографію «Теорія та практика діяльності міліції щодо застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення» (дисертантом розроблено розділи І і ІІ (обсяг авторської участі – 4 д.а.)), а також матеріали до науково-практичної конференції «Захист прав людини і основоположних свобод» (здобувачем сформульовано визначення понять основних прав і свобод, надано їх класифікацію та характеристику окремих прав і свобод, а також здійснено загальне редагування матеріалів (обсяг – 1 д.а.)). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на більше ніж двадцяти міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», в тому числі зарубіжних, зокрема: «Проблеми та перспективи розвитку вітчизняного права» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Ялта, 2005 р.); «Публичное, корпоративное, личное право: проблемы конфликтности и перспективы консенсуальности» (м. Санкт-Петербург, 2005 р.); «Актуальні проблеми розвитку адміністративного законодавства в Україні» (с. Глібівка, Київська обл., 2006 р.); «Актуальные проблемы правового обеспечения приоритетных национальных проэктов» (м. Москва, 2006 р.); «Проблеми та перспективи розвитку вітчизняного права» (м. Дніпропетровськ, 2007 р.); «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Одеса, 2007 р.); «Актуальні проблеми адміністративного права» на території бази (с. Буймерівка, Сумська обл., 2007 р.); «Реформування адміністративного права як навчальної дисципліни» (м. Кам’янець-Подільський, 2008 р.); «Впровадження світового досвіду підготовки працівників міліції/поліції в системі вищої освіти МВС України» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); «Національні інтереси та проблеми забезпечення національної безпеки України» (м. Кіровоград, 2009 р.); «Актуальні проблеми правового регулювання організації та здійснення митної діяльності» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); «Гражданское общество и правовое государство как факторы модернизации российской правовой системы» (м. Санкт-Петербург, 2009 р.); «Проблеми та перспективи розвитку вітчизняного права» (м. Дніпропетровськ, 2010 р.); «Дні порівняльного правознавства» (мм. Івано-Франківськ – Яремче, 2010 р.); «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (м. Дніпропетровськ, 2010 р.); «Сучасні проблеми науки та освіти» (м. Ялта, 2011 р.); «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 2011 р.); «Адміністративне право України: сучасність та перспективи розвитку» (м. Київ, 2012 р.); «210 лет МВД России: история и современность» (м. Санкт-Петербург, 2012 р.); «Правова і кримінологічна культура в механізмі протидії злочинності» (м. Одеса, 2012 р.); «Актуальні проблеми вітчизняного права» (м. Дніпропетровськ, 2012 р.); «Актуальні проблеми державотворення і правотворення» (м. Дніпропетровськ, 2012 р.); «Актуальні проблеми застосування нового кримінального процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі» (м. Харків, 2012 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 8 одноосібних та колективних монографіях, підручниках, посібниках, 25 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях та зарубіжних збірниках наукових праць, а також 10 тезах доповідей та наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 460 сторінок. Список використаних джерел складається із 618 найменувань і займає 67 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – удосконалення адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів. За результатами проведеного дослідження сформульовано ряд нових концептуальних висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Доведено, що об’єкт адміністративно-правового захисту утворюють безпосередньо зумовлені позитивним та/або природним правом права, свободи і законні інтереси, належні громадянам України, іноземцям і особам без громадянства як базовий елемент їхнього правового статусу, що забезпечений відповідними гарантіями з боку держави. Такому захисту підлягає не лише визнання за особою можливості діяти певним чином, але і її реальна здатність реалізовувати наявні можливості у відповідних конкретних юридично оформлених і соціально обґрунтованих й виправданих межах. Більше того, права людини як об’єкт адміністративно-правового захисту виступають не просто певною юридично гарантованою можливістю поведінки, але тією можливістю, що гарантована особі правом для задоволення її соціальних потреб відповідно до встановленого у державі правопорядку.
Акцентовано увагу на тому, що функція правової держави щодо захисту прав громадян становить систему заходів із запобігання порушенням прав громадян, контролю та нагляду за їхнім дотриманням, підтвердження чи відновлення оскаржуваних чи порушених прав, забезпечення юридичної відповідальності правопорушників й усунення інших негативних соціальних наслідків порушень прав громадян, що реалізуються організаційними та правовими засобами відповідно до засад верховенства права органами публічної влади, громадськими об’єднаннями та громадянами з метою забезпечення реальності прав громадян. Наголошується, що функція захисту прав і свобод людини і громадянина, яка спрямовується на реалізацію соціального призначення правової держави, посідає чільне місце в системі її функцій, має системоутворююче значення, екстраполюючись в усіх напрямках діяльності правової держави. Відповідно, гарантування та захист прав громадян не відділяються від економічної, соціальної, екологічної чи іншої функції, реалізація яких за умов правової держави нерозривно поєднана із відповідними правами і свободами людини і громадянина.
Адміністративно-правове регулювання захисту прав громадян визначено як здійснення державою з метою забезпечення реальності прав громадян за допомогою юридичних норм та індивідуальних приписів упорядкування, закріплення, охорони й розвитку суспільних відносин організаційно-розпорядчого та реординаційного характеру, які складаються у сфері організації та практичної реалізації захисту прав громадян в Україні. Особливостями адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян названо державно-владний характер, імперативно-диспозитивний метод, поєднання організаційно-розпорядчих та реординаційних відносин, нормативний та індивідуально-правовий характер, спрямування як на організацію, так і на практичну реалізацію захисту прав громадян в Україні. Адміністративно-правове регулювання виявляється щодо усіх форм і засобів захисту прав громадян в Україні, визначаючи організацію та встановлюючи правові процедури діяльності правоохоронних органів, виконання рішень міжнародних судових установ, оскарження у зверненнях громадян.
Під адміністративно-правовими засобами захисту прав громадян розуміють правові явища, діяння й заходи, що, відповідно до адміністративного законодавства, зумовлюють і забезпечують владно-розпорядчий вплив на організацію та реалізацію захисту прав громадян в Україні. Специфіка та значення адміністративно-правових засобів виявляються у тому, що вони можуть виступати елементом різних форм захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина та в цілому забезпечують такі адміністративно-правові форми захисту прав громадян як адміністративна юстиція, діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскарження у зверненнях громадян, діяльність інших правоохоронних органів.
Правоохоронна діяльність визначена як державна діяльність, спрямована на реалізацію правоохоронної функції із захисту та охорони прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, засад конституційного ладу, законності та правопорядку й постійно здійснювана виключно в порядку, на підставі та у спосіб, що передбачені чинним матеріальним і процесуальним законодавством, а також відповідно до засад верховенства права та пріоритету прав і свобод людини і громадянина професійними спеціально уповноваженими суб’єктами шляхом застосування у правоохоронних цілях різноманітних правових засобів і заходів юридичного впливу (запобігання, припинення та юридичної відповідальності). Напрямками правоохоронної діяльності, залежно від правового змісту та стадій її реалізації як своєрідного юридичного процесу, названо: запобігання правопорушенням; виявлення правопорушень; припинення правопорушень; розкриття правопорушень; розслідування правопорушень; притягнення до юридичної відповідальності правопорушників; виконання заходів юридичної відповідальності.
Обґрунтовано, що якісною відмінністю правоохоронних органів від інших суб’єктів правоохоронної діяльності є здійснення її ними саме на професійній основі, адже правоохоронні органи спеціально утворюються й забезпечуються державою для реалізації її правоохоронної функції. Виконання правоохоронних повноважень, як основний напрямок діяльності, є одним із обов’язкових критеріїв віднесення певної інституції до числа правоохоронних органів. Наявність можливості застосовувати державно-владні засоби впливу, в тому числі державний примус, у поєднанні з функціональним критерієм правоохоронної спеціалізації, дозволяє відмежовувати державні правоохоронні органи від інших суб’єктів правоохоронної діяльності – і державних неправоохоронних органів, і недержавних формувань, залучених до здійснення правоохорони.
Зроблено висновок, що необхідність компетентної реалізації напрямків правоохоронної діяльності обумовлює формування правоохоронних органів, а їхнє узгоджене виконання – систему правоохоронних органів. Основним системоутворюючим критерієм побудови системи правоохоронних органів виступає правоохоронна діяльність, з метою постійного і професійного здійснення якої і утворюються спеціальні правоохоронні органи. Доведено, що система правоохоронних органів – це відносно самостійна підсистема інституціональної підсистеми правоохоронної системи, яку становить цілісна, ієрархічна, структурована сукупність взаємообумовлених і взаємодіючих правоохоронних органів, сформована за функціональним критерієм для спільного фахового здійснення правоохоронної діяльності. Дана дефініція характеризує виключно системний характер організації правоохоронних органів й має розглядатися разом з поняттями правоохоронного органу та правоохоронної діяльності.
Акцентовано увагу на тому, що в основі процесу вдосконалення організації та діяльності системи правоохоронних органів України має бути вироблення, наукове обґрунтування, затвердження й виконання єдиної і комплексної Концепції і Державної цільової програми розвитку організації та діяльності системи правоохоронних органів України. Державна цільова програма розвитку організації та діяльності системи правоохоронних органів України є комплексом взаємопов’язаних завдань і заходів, спрямованих на реорганізацію і побудову системи правоохоронних органів України, здійснюваних з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджених за строками виконання, складом виконавців і ресурсним забезпеченням.
Зазначається, що виявлення і усунення випадків порушення прав громадян у діяльності правоохоронних органів відбувається в межах єдиної системи контролю і нагляду за додержанням законності в діяльності правоохоронних органів, що забезпечує дотримання в ній прав як людини, так і юридичних осіб, а також загальносоціальних, державних і самоврядних інтересів.
Доведено, що пріоритетними напрямами вдосконалення системи контролю і нагляду за дотриманням прав громадян в діяльності правоохоронних органів є: законодавче визначення єдиного загального механізму (суб’єктів, об’єктів, підстав, форм, методів, порядку, наслідків) здійснення контролю і нагляду за дотриманням прав громадян в діяльності правоохоронних органів; інтенсифікація участі громадськості в контрольно-наглядовій діяльності за правоохоронними органами, у тому числі надання права приймати в окремих випадках рішення не лише рекомендаційного, але й обов’язкового до врахування компетентними державними органами характеру; надання органам місцевого самоврядування можливості порушувати питання про усунення виявлених порушень або самими правоохоронними органами, або іншими компетентними інституціями; формування за прикладом Уповноваженого Президента з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України спеціальної мережі представників глави держави із перевірки дотримання прав громадян в діяльності інших правоохоронних органів; орієнтування усієї системи органів виконавчої влади на виявлення порушень прав громадян в діяльності правоохоронних органів та забезпечення їх усунення.
Визначено, що оскарження уособлює самостійну форму захисту прав громадян, в основу якої покладається право на оскарження. Доступність, оперативність, дешевизна та простота реалізації адміністративного оскарження, порівняно з судовою та іншими формами захисту, зумовлюють його застосування для захисту прав громадян у правоохоронній діяльності, що передбачає своєчасне і повне попередження, припинення та усунення порушень прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в рішеннях, діях і бездіяльності правоохоронних органів. Адміністративне оскарження доповнює інші форми захисту прав громадян, дозволяє розвантажити судочинство та сприяє налагодженню діалогу між суспільством і органами публічної адміністрації. Перспективними напрямками вдосконалення організації реалізації права на оскарження названо подолання формалізму у розгляді та вирішенні адміністративних скарг, зокрема в частині виявлення та усунення причин і умов порушень прав громадян; залучення громадськості до розгляду адміністративних скарг; врегулювання прав громадянина та обов’язків суб’єкта розгляду скарг; встановлення можливості тимчасового зупинення дії оскаржуваних рішень; запровадження в адміністративному оскарженні механізму примирення сторін як прогресивного способу вирішення спорів.
Наголошується, що вдосконалення захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду першочергово потребує уточнення їх складу, а також визначення статусу як правоохоронного контролюючого/наглядового органу і місця захисту прав громадян серед функціональних напрямків діяльності таких органів. Перспективним напрямком розвитку захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду виступає орієнтування контрольно-наглядової діяльності саме на охорону й захист прав громадян, чітке правове закріплення форм, способів і засобів такого захисту. Ефективна ж організація та реалізація захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду так само вимагає забезпечення захисту і від порушень прав громадян рішеннями та діяннями самих органів контролю та адміністративного нагляду. Відповідно, діяльність кожного органу контролю та адміністративного нагляду має передбачати можливість адміністративного оскарження, що дозволяє не лише оперативно припинити порушення прав конкретного громадянина, але й попередити такі порушення щодо інших осіб.
Обґрунтовано, що правозахисна діяльність органів прокуратури є однією із суттєвих і дієвих форм захисту прав громадян, що за допомогою різних правових засобів забезпечує запобігання порушенням прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина з боку органів публічної влади, інших юридичних і фізичних осіб, їх виявлення, припинення та усунення. Специфіка захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури полягає у здійсненні не лише в порядку розгляду звернень про порушення прав громадян, але й за власною ініціативою; спрямованості на захист прав конкретних громадян і невизначеного кола осіб; безоплатності, доступності та оперативності; різноплановому характері; непротиставленні і доповненні судової форми захисту.
До пріоритетних напрямків розвитку адміністративно-правового забезпечення захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури віднесено: законодавче визначення вичерпного переліку підстав проведення прокурорської перевірки, звуження кола суб’єктів ініціювання позачергових перевірок; внесення актів прокурорського реагування до державних органів, які не забезпечили адекватний захист прав громадян; встановлення гарантій запобігання порушенням прав громадян в діяльності органів прокуратури, зокрема, шляхом адміністративного оскарження; забезпечення пріоритетності ініціювання усунення порушень законності та прав громадян самостійно порушником або у судовому порядку; включення до предмета подання вимог щодо прийняття, скасування та внесення змін до правових актів індивідуальної дії; законодавче врегулювання засад і механізму ініціювання прокурором притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, забезпечення можливості судового оскарження прокурором прийнятого рішення; надання прокурору права звертатися із позовом в інтересах декількох осіб; оновлення відомчого підзаконного правового забезпечення захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури, приведення його у відповідність до чинного матеріального і процесуального законодавства.
Доведено, що захист прав громадян мілітаризованими правоохоронними органами реалізується за усіма напрямками їх правоохоронної діяльності, що прямо чи опосередковано спрямовується на загальне, спеціальне та індивідуальне попередження, припинення та усунення кримінальних, адміністративних та інших порушень прав громадян, їх поновлення та відшкодування завданих збитків. Повнота і дієвість захисту та дотримання прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів безпосередньо пов’язуються з формуванням сучасних узгоджених правових засад їх організації та діяльності, що з метою підтримання правопорядку і захисту прав громадян комплексно визначатимуть повноваження, порядок їх реалізації, відповідальні структурні підрозділи, механізм оскарження рішень та діянь мілітаризованих правоохоронних органів.
Зроблено висновок, що загальними перспективними напрямками розвитку адміністративно-правового забезпечення захисту прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів є: законодавче відображення у компетенції мілітаризованих правоохоронних органів визначального місця захисту прав громадян, правозахисних повноважень, фахових структурних підрозділів, порядку здійснення і гарантії захисту прав громадян; усунення та недопущення випадків підміни підзаконними актами законодавчих актів з питань захисту прав громадян; спрямування правозахисної діяльності за напрямками загальної охорони і захисту прав всіх громадян від протиправних посягань, захисту прав певних категорій осіб, захисту прав громадян від порушень з боку наділених широкими владними повноваженнями працівників мілітаризованих правоохоронних органів; пріоритетність попередження будь-яких порушень прав громадян перед забезпеченням усунення їх наслідків; розвиток механізмів судового та адміністративного оскарження протиправних рішень та діянь мілітаризованих правоохоронних органів, якими порушуються права громадян; посилення демократичного цивільного контролю на предмет дотримання прав людини у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів.
Наголошується, що передумовами захисту прав громадян у діяльності громадських правоохоронних формувань виступають неспроможність державних правоохоронних органів однаково ефективно вирішувати всі завдання правоохорони, позитивний вплив громадськості на форми й методи їхньої правоохоронної діяльності, висока превентивна та виховна роль діяльності громадських правоохоронних формувань, що забезпечує зниження латентності правопорушень, нейтралізацію їх причин і умов, своєчасне реагування на протиправні діяння. Звідси, значення залучення громадських правоохоронних формувань до захисту прав громадян полягає в забезпеченні широкої участі населення у протидії правопорушенням і сприянні правозахисній діяльності правоохоронних органів.
Зроблено висновок, що розвиток інституту громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, узгодження його нормативно-правової основи й забезпечення подальшої інтеграції у правоохоронну систему є необхідними умовами ефективного захисту прав громадян. Його вдосконалення має передбачати: орієнтування діяльності громадських правоохоронних формувань на здійснення захисту прав громадян шляхом запобігання їх порушенням, виявлення та припинення останніх, сприяння діяльності правоохоронних органів; розширення мережі громадських правоохоронних формувань; поєднання засад самостійності та інтенсивної взаємодії з правоохоронними органами і місцевими органами публічної влади; врегулювання правового статусу й гарантій діяльності членів громадських правоохоронних формувань; підвищення рівня їхньої підготовки, організацію їх правового, психологічного, медичного та іншого навчання; забезпечення належної державної (організаційної, фінансової, матеріально-технічної) підтримки діяльності громадських правоохоронних формувань; висвітлення засобами масової інформації і пропагування діяльності громадських правоохоронних формувань.
Доведено, що удосконалення адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів України на основі зарубіжного досвіду передбачає такі заходи: пріоритетне спрямування правозахисної діяльності на загальне, спеціальне та індивідуальне запобігання порушенням прав громадян, усунення їх причин і умов; закріплення детального й вичерпного переліку прав і обов’язків правоохоронних органів, форм і методів їх діяльності у сфері забезпечення прав і свобод особи; розширення допоміжних засобів профілактичної роботи; комплексне законодавче врегулювання підстав і порядку застосування правоохоронними органами заходів адміністративного примусу; зведення прокурорського реагування на порушення прав громадян до ініціювання самостійного усунення порушником виявлених порушень або забезпечення їх усунення у судовому порядку; наділення Генерального прокурора України правом звернення до Конституційного Суду України з приводу конституційності законів та інших правових актів у разі порушення ними прав і свобод людини і громадянина; розвиток форм громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів; узгоджене впорядкування участі громадян у правозахисній діяльності індивідуально і через спеціалізовані громадські правоохоронні формування.
Акцентовано увагу на тому, що вдосконалення системи адміністративно-правового захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів має передбачати формування цілісного юридичного механізму захисту прав громадян, засоби та процедури якого потребують комплексного науково обґрунтованого, цілісного й узгодженого законодавчого регулювання. Розвиток адміністративно-правових засад захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів вимагає: прийняття Закону України «Про систему правоохоронних органів», затвердження Концепції і Державної цільової програми розвитку організації та діяльності системи правоохоронних органів України; затвердження Концепції розвитку системи захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в Україні та Плану заходів з її виконання, спрямованих на впорядкування існуючих механізмів захисту прав громадян, визначаючи місце серед них та перспективи розвитку правових основ і практики захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів; прийняття Закону України «Про профілактику правопорушень», який би встановлював адміністративно-правові засоби запобігання порушенням прав громадян та порядок їх використання у діяльності правоохоронних органів; прийняття Закону України «Про заходи адміністративного примусу», що визначав би загальні та спеціальні заходи державного примусу, підстави, порядок і єдині правові межі їх застосування правоохоронними органами; прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, який би деталізував права і обов’язки сторін, процедуру адміністративного оскарження, гарантії своєчасного й об’єктивного розгляду та вирішення скарг громадян про порушення їх прав правоохоронними органами; прийняття Закону України «Про участь громадян у правоохоронній діяльності», який би комплексно встановлював організаційно-правові форми індивідуальної та спільної з правоохоронними органами участі громадян та їх об’єднань у правоохоронній діяльності, у тому числі із захисту прав громадян; внесення змін до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» у напрямку орієнтування контролю та нагляду на виявлення порушень прав громадян у діяльності правоохоронних органів та забезпечення їх усунення; оновлення та приведення у відповідність до актуальних законодавчих реалій і потреб захисту прав громадян підзаконного відомчого нормативно-правового регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Турута О.В. Юридичний механізм забезпечення реальності прав і свобод громадян / О.В. Турута // Форум права. – 2010. – № 2. – С. 519-523 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-2/10tovicg.pdf.
3. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: автореф. дис. ...канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / К. Г. Волинка; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 18 с.
4. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: автореф. дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Єрмоленко Дмитро Олександрович; Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002. – 20 с.
5. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав и свобод людини і громадянина в Україні: автореф. дис. ...канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Т.М. Заворотченко; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., – 2002. – 18 с.
6. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні: навч. посіб. / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
7. Наливайко О.І. Теоретико-правові проблеми захисту прав людини: автореф. дис....канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / О.І. Наливайко; Київський національний університет імені Тараса Шевченка – К., 2002. – 18 с.
8. Рабінович П.М. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції /П. М. Рабінович // Український часопис прав людини. – 1995. – № 1. – С. 14-23.
9. Размєтаєва Ю.С. Права людини як фундаментальна цінність громадянського суспільства: автореф. дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» /Размєтаєва Юлія Сергіївна; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 20 с.
10. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Л.Д. Воеводин. – М., 1972. – С. 59.
11. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти / К. Волинка // Право України. – 2000. – № 11. – С. 30-34.
12. Лукашевич М.П. Соціологія: загальний курс: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М.П. Лукашевич, М.В. Туленков. – 2.вид. – К.: Каравела, 2006. – 407 с.
13. Философский энциклопедический словарь / сост.: С.С. Аверинцев, Э.А. Ильичев, С.М. Ковалев, Н.М. Ланда. – М., 1989. – 815 с.
14. Політичний енциклопедичний словник / за ред. Ю.М. Шемчушенка, В.Д. Бабкіна. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
15. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Єрмоленко Дмитро Олександрович; Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002. – 176 с.
16. Радбрух Г. Філософія права / Г. Радбрух; пер. Є. Причепій, В. Приходько. – К.: Тандем, 2006. – 316 с.
17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник [для студ. вищ. навч. закладів] / О.Ф. Скакун; Національний ун-т внутрішніх справ. – 2-ге вид. – Х.: Консум, 2005. – 656 с.
18. Кравченко В.В. Конституційне право України: навч. посіб. / В.В. Кравченко. – Вид. 4-е, випр. та доп. – К.: Атіка, 2007. – 568 c.
19. Комаров С.А. Общая теория государства и права: курс лекций / С.А. Комаров. – М., 1996. – С. 119.
20. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина / М.М. Гуренко. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 218 с.
21. Кушніренко О.Г. Права і свободи людини та громадянина: навч. посіб. /О.Г. Кушніренко, Т.М. Слінько. – Х.: Факт, 2001. – 431 с.
22. Права человека в современном мире / под ред. Н.П. Рогозина. – Донецк, 1995. – 292 с.
23. Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности /Ф. Люшер. – М.: Прогресс; Универс, 1993. – 383 с.
24. Рабінович П.М. Права людини і громадянина в Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень) / П.М. Рабінович // Праці львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України. – 1997. – Сер. II. – Вип. 1. – С. 7-10.
25. Бахрах Д.Н. Административное право: учебник для вузов /Д.Н. Бахрах. – М.: Изд-во Бек, 1996. – 355 с.
26. Загальна декларація прав людини: від 10.12.1948 р. // Офіційний вісник України. – 2008. – № 93. – Ст. 3103.
27. Погорілко В.Ф. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / В.Ф. Погорілко. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
28. Васецький В.Ю. Доктрина прав людини в романо-германській правовій системі: дис… канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / В.Ю. Васецький. – К., 2005. – 200 с.
29. Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’якого покарання: від 02.11.2004 р., № 15-рп/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 45. – Ст. 2975.
30. Соколенко О. Л. Поняття правового статусу як основи адміністративно-правого захисту прав людини / О.Л. Соколенко // Право і суспільство. – 2011. – № 6. – С. 121-123.
31. Гончаренко О.М. Права людини в Україні: навч. посіб. / О.М. Гончаренко. – К.: Знання, 2008. – 207 с.
32. Цивільний кодекс України: від 16.01.2003 р., № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
33. Забигайло В.К. Право на права / В.К. Забигайло. – К.: Политиздат, 1989. – 229 с.
34. Права человека: учебник [для вузов] / Т.А. Васильєв, В.А. Карташкин, Н.С. Колесова и др.; Е.А. Лукашева (отв. ред.). – М.: Издат. группа НОРМА–ИНФРА-М, – 2003. – 560 с.
35. Щетинин Б.В. Проблемы теории государства и права / Б.В. Щетинин. – М.: Юр. лит., 1994. – 237 с.
36. Размєтаєва Ю.С. Права людини як фундаментальна цінність громадянського суспільства: дис… канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Размєтаєва Юлія Сергіївна; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 215 c.
37. Конституционное право России / Е.И. Козлова, О.Е. Кутафин. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 585 с.
38. Соколенко О.Л. Сутність прав людини як об’єкта адміністративно-правового захисту / О.Л. Соколенко // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2011. – № 4. – С. 353-360.
39. Зозуля О.І. Правові засади та практика захисту прав людини від порушень з боку Президента України та апарату глави держави / О.І. Зозуля // Форум права. – 2010. – № 2. – С. 166–176 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-2/10zoitgd.pdf.
40. Сиренко В.Ф. Проблемы интереса в государственном управлении / В.Ф. Сиренко. – К.: Українська думка, 1980. – 56 с.
41. Мережко А.А. Договор в частном праве / А.А. Мережко. – К.: Юстиниан, 2003. – 176 с.
42. Малеин Н.С. Охраняемый законом интерес / Малеин Н.С. // Советское государство и право. – 1980. – № 1. – С. 27–34.
43. Рішення Конституційного Суду України у справі про охоронюваний законом інтерес: від 01.12.2004 р., № 18-рп/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 50. – Ст. 3288.
44. Венедіктова І.В. Цивільно-правові способи захисту охоронюваних законом інтересів / І.В. Венедіктова // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 121-126. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-2/11vivozi.pdf.
45. Бояринцева М.А. Адміністративно-правовий статус громадянина України: дис… канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Бояринцева Марина Анатоліївна; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2005. – 213 с.
46. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ: організаційно-правові засади: дис... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07: «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Негодченко Олександр Володимирович; Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2003. – 460 с.
47. Про міліцію: Закон України: від 20.12.1990 р., № 565-XII // ВВР Української РСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
48. Ківалов С.В. Адміністративне право України: навч.-метод. посіб. / С.В. Ківалов, Л.P. Біла. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 312 с.
49. Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст / С.О. Кириченко. – К.: Логос, 1999. – 47 с.
50. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу / І.О. Воронов. – К.: Віра ІНСАЙТ. – 2000. – 375 с.
51. Головащенко О.С. Соціальна та правова держава: питання співвідношення: дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Головащенко Ольга Сергіївна; Акад. прав. наук України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування. – Х., 2008. – 204 с.
52. Гринюк Р.Ф. Теоретична модель правової держави і проблеми її реалізації в сучасних умовах: дис... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Гринюк Роман Федорович; Національний ун-т «Острозька академія». – Острог, 2006. – 445 с.
53. Заєць А.П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації: дис... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Заєць Анатолій Павлович; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 1999. – 447 с.
54. Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави / С.О. Кириченко. – К.: Логос, 2000. – 85 с.
55. Кравченко Ю.Ф. Свобода як принцип демократичної правової держави: дис... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Кравченко Юрій Федорович; Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2003. – 412 с.
56. Тимченко С.М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Тимченко Сергій Михайлович; Запорізький юридичний ін-т. – Запоріжжя, 2001. – 232 с.
57. Теорія держави і права: навч. посіб. / О.М. Головко та ін.; за заг. ред. І.М. Погрібного; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х.: ХНУВС, 2010. – 277 с.
58. Загальна теорія держави і права: підручник [для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2009. – 584 с.
59. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах. – 2 -е изд., перераб. и доп. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т. 1. – М.: ИКД «Зерцало – М», 2002. – 528 с.
60. Черноголовкин Н.В. Теория функций социалистического государства / Черноголовкин Н.В. – М.: Юрид. лит., 1970. – 215 с.
61. Денисов А.И. Развитие советской социалистической государственности / А.И. Денисов // Коммунист. – 1965. – № 7.
62. Погорилко В.Ф. Функции советского общенародного государства / Погорилко В.Ф. – К.: Знання, 1986. – 284 с.
63. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права / М.Н. Марченко. – М.: «Проспект», 2001. – 756 с.
64. Головащенко О.С. Соціальна та правова держава: питання співвідношення: автореф. дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Головащенко Ольга Сергіївна; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 20 с.
65. Ганьба Б.П. Системний підхід та його застосування в дослідженні України як демократичної, соціальної, правової держави: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Ганьба Борис Павлович; Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2001. – 185 с.
66. Співак В.М. Соціальна, правова держава як фактор розвитку демократичного суспільства в Україні: автореф. дис... канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Співак Віктор Миколайович; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2001. – 19 с.
67. Рабінович С.П. Природно-правові засади юридичного регулювання суспільних відносин в Україні: дис. ... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.12 «Філософія права» / Рабінович Сергій Петрович; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2010. – 440 с.
68. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л. Бержель; пер. с фр. – М.: Изд. дом NOTA BENE, 2000. – 576 с.
69. Заєць А.П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації: автореф. дис... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Заєць Анатолій Павлович; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1999. – 36 с.
70. Тимченко С.М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / С.М. Тимченко; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2001. – 18 с.
71. Тимченко С.М. Деякі проблеми участі громадянського суспільства у формуванні правової держави / С.М. Тимченко // Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності. – 2001. – № 1. – С. 30-36.
72. Соколенко О.Л. Теоретичні засади захисту прав громадян у демократичній, соціальній, правовій державі / О.Л. Соколенко // Право і Безпека. – 2012. – № 3 (45). – С.69-74.
73. Співак В.М. Громадянське суспільство і соціальна, правова держава: ідейні витоки, поняття, проблеми формування в Україні / В.М. Співак. – К.: Наукова думка, 1998. – 60 с.
74. Кириченко С.О. Співвідношення соціальної правової держави і громадянського суспільства в умовах сучасної України: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Кириченко Сергій Олександрович; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 266 с.
75. Ганьба Б.П. Системний підхід та його застосування в дослідженні України як демократичної, соціальної, правової держави: автореф. дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Б.П. Ганьба; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2001. – 19 с.
76. Співак В.М. Соціальна, правова держава як фактор розвитку демократичного суспільства в Україні: дис... канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Співак Віктор Миколайович; Київський національний ун-т будівництва і архітектури. – К., 2001. – 219 с.
77. Батура Н.Ю. Політичні передумови та чинники становлення соціальної держави: автореф. дис... канд. політ. наук: спец. 23.00.01 «Теорія та історія політичної науки» / Батура Наталія Юріївна; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2009. – 20 с.
78. Воронов І.О. Правова держава як предмет політології: історія, теорія, методологія дослідження: автореф. дис... д-ра політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Воронов Ігор Олексійович; НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 2003. – 30 с.
79. Заєць А.П. Правова держава в контексті сучасного українського досвіду / А.П. Заєць. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 248 с.
80. Іваненко Г.В. Конституційна модель правової держави: шляхи її